Українська правда
Обов’язковою умовою існування будь-якої держави є внутрішня єдність, громадянська згуртованість. Ця істина, сформульована Аристотелем понад дві з половиною тисячі років тому, лягла в основу європейської державної традиції.
На думку філософа, така єдність великою мірою залежить від особистих якостей тих, хто займає керівні посади. Ці люди мають відповідати трьом основним вимогам: по-перше, прихильно ставитися до існуючого державного ладу; по-друге, мати достатні здібності та досвід для виконання службових обов’язків і по-третє, бути чесними і справедливими, незалежно від характеру державного ладу.
Ці прості й точні формулювання спадають на думку, коли починаєш аналізувати події, що розгортаються в Україні з легкої руки людей, які, за аристотелівським визначенням, мали б служити державі та її єдності.
На поверхні – діяльність Дмитра Табачника, Вадима Колесніченка та Сергія Ківалова. Втім, вони всім відомі, ніколи не ховалися і завжди послідовно сповідували свої погляди. І з ними активно і небезуспішно змагаються опоненти.
Проте найбільша загроза для держави походить від чиновників, які в тіні "титанів", на місцевому безкарно займаються підривною діяльністю.
15 вересня відбувся приїзд патріарха Московського Кирила в Луганськ на запрошення місцевої влади. Цього разу високий гість, який, поза сумнівом, користується величезною повагою та авторитетом у місцевих мешканців, утримався від будь-яких публічних політичних коментарів.
Кирило-політик чудово розуміє, що його втручання в українські справи в нинішній ситуації складних україно-російських відносин не додасть ваги Кирилу-патріарху в очах ключової особи – президента Януковича.
Натомість, місцевий губернатор Володимир Пристюк відкрито заявив, що візиту Патріарха на Луганщину жодним чином не завадить газова суперечка між Києвом і Москвою. "У нас общая история, общая культура. Обоим государствам есть что терять в случае затянувшегося противостояния".
Щоб не було недвозначних інтерпретацій, голова Луганської ОДА відразу додав: "Каждый защищает свою позицию, и мне очень жаль, что отдельные силы используют создавшуюся ситуацию для нагнетания и так непростой обстановки в отношениях между Украиной и Россией, перекручивают факты, настраивая наши народы друг против друга".
А тепер порівняємо позицію луганського губернатора з позицією його безпосереднього керівника – президента України, висловленої 6 вересня в інтерв’ю "Комерсанту-України" з приводу україно-російської газової суперечки:
"Ми уже півтора року ведемо переговори на цю тему і платимо в точно призначений день, місяць за місяцем за існуючими контрактами. Півтора року переговорів не увінчалися успіхом – так колись же їх потрібно закінчувати!
Позиція Росії для нас категорично неприйнятна, і якщо вона не зміниться, ми підемо в Міжнародний арбітраж. Є система міжнародних судів – це і Стокгольмський суд, і Міжнародний арбітраж у Гаазі. Так, суд – це крайній захід, але ви ж бачите, за півтора року ми не зрушилися з місця.
Як можна говорити про хороші взаємовідносини в умовах, коли звучать такі тверді обвинувачення, коли президент Росії говорить про "утриманство" України?
... Ми не бідні родичі. І не хочемо бути, і не будемо ними ніколи. Ми – незалежна держава. Ми платимо на 100% цю безмежну ціну. І зовсім не потрібно радіти тому, що вони в 2009 році знайшли спосіб змусити Тимошенко підписати цю угоду. Коли нам погано і наші друзі радіють з того – це погана ознака. І якщо розмовляти з нами з позиції сили й ультиматумів, це не принесе успіху.
Водночас я не бачу сьогодні підстав говорити, що у нас щось надто змінилося у відносинах. У нас багато хороших спільних традицій, вони були, є і будуть. А сьогоднішня ситуація – це іспит, і не для наших країн, а для їхнього керівництва. Чи вистачить мужності, чи вистачить мудрості повернутися до нормальних відносин".
Суперечність цих двох позицій є очевидною. Як і цілком прозорим є той факт, що лояльність луганського губернатора до держави, чиї інтереси він зобов’язаний представляти в регіоні, відсутня. Її місце займає притаманне багатьом радянським чиновникам беззастережне плазування перед будь-яким "московським начальством", хай навіть духовного ґатунку.
Губернатор своєю поведінкою під час приїзду Кирила і своїми заявами підставив главу держави. В результаті у місцевих мешканців може скластися хибне уявлення про те, якими насправді є інтереси та пріоритети держави. Що Україна в будь-якому разі втратить більше, ніж Росія.
Від такої думки лише крок до тези, що Україна приречена стати складовою нової російської держави на основі "общей культуры" і "общей истории".
Володимир Пристюк не лише словом, а й "ділом" наближав такий розвиток подій. Чого тільки варта протизаконна заборона місцевому осередку УНП розгорнути на шляху слідування патріарха український прапор. Кирилу не сподобалися б державні символи України? Чи в синьо-жовтих барвах є щось атеїстичне чи анти-православне?
Сміх-сміхом, але після такої брутальної заборони подібні думки можуть отримати розвиток в заявах і публікаціях антиукраїнського характеру, що час від часу з’являються в ЗМІ східних областей.
Що це як не свідчення провокації проти держави? До речі, прем’єр-міністр Азаров у березні цього року вже ставив подібне питання Пристюку у зв’язку із зникненням хліба в трьох великих шахтарських містах області – Свердловську, Антрациті та Ровеньках.
Годі говорити про те, що вище згадані суперечливі дії керівництва області лише підривають довіру луганчан як до правлячої Партії регіонів, яка, чого гріха таїти, зараз асоціюється з українською владою, так і до української держави.
У чому ж причина метушні обласної влади довкола візиту Кирила і таких недвозначних заяв губернатора? Можлива причина – наближення перевірки діяльності губернатора Луганської області спеціальною комісією з Києва. Відповідне розпорядження було підписане президентом 8 вересня.
А звітувати губернатору особливо нема про що. Проблема забезпечення області відносно дешевим продовольством не вирішена. Належний нагляд за безпекою праці на шахтах регіону не вівся – 29 липня на шахті "Суходольська-Східна ПАТ "Краснодонвугілля" загинули 28 гірників.
Замість покращення інвестиційного клімату, губернатор вимагав від своїх підлеглих у добровільно-примусовому порядку залучати бізнесменів до фінансування державних заходів з протипожежної безпеки.
Більше того, за рік збільшилася до 45% кількість збиткових підприємств, що свідчить про прагнення бізнесу сховатися від влади в "тінь", а не про виконання облдержадмінстрацією дерегуляційних розпоряджень президента.
Навіть здати в раніше обумовлені строки новий стадіон у Луганську губернатору не вдалося (обіцяв у липні, а досі немає).
Зате чим відзначився губернатор, окрім плазування перед Росією, так це планами позбавити пільговиків та пенсіонерів доступних електричок та залученням зеків до виробництва нових тепловозів. Хіба це те, що потрібно для розвитку Луганщини чи добробуту людей?
Одним словом, коли немає результатів роботи, чиновники починають займатися рятівним "кризовим PR", поглиблюючи проблеми, які мусили б вирішувати чи хоча б не чіпати.

Тарас Жовтенко, політолог, кандидат політичних наук, для УП