Кстати вот еще занятная статейка:
Жіноче alter ego Тараса Шевченка

Тарас Шевченко - гей? Питання може здатися дещо несподіваним, але цілком закономірним, якщо шанувальники Шевченкової творчості пригадають відомі поезії кінця 1847-початку 1849 року, більшість з яких написана від імені жінки або дівчини.
Ясна річ, за радянських часів не могло бути й мови про неупереджений аналіз цих творів з відповідними висновками. Більшість учених, які писали про пісенну або так звану жіночу лірику поета, намагалися не вдаватися до подробиць сексуальної орієнтації, хоча така проблема неодмінно поставала перед читачами як їхніх праць, так і самих творів Шевченка. Тепер ситуація змінилася. Мається на увазі багато в чому суперечлива, епатажна, а тому і скандально відома праця сучасного американського дослідника Г. Грабовича "Шевченко, якого не знаємо", де в одній із приміток сказано буквально таке: "...3 погляду психоаналітичної теорії... ототожнення з жінкою часто вказує на гомосексуальну орієнтацію". Але нижче автор одразу ж застерігає: "Йдеться про психологічну орієнтацію, а не стиль життя". Що ж, уточнення справді суттєве, інакше Г. Грабовичу ніхто не гарантував би безпеку в академічних інституціях. Таке можна безперешкодно писати тільки в Гарварді. Однак дослідника це не спиняє - він обіцяє у наступній монографії детально розглянути проблему гомосексуальності Шевченка. Так що справжні баталії ще попереду. Власне, нас цікавить сексуальна природа Шевченкового "я". Зі згаданих текстів постає доволі оригінальна психологічна іпостась поета: це дівчина, яка жалкує за передчасно зів'ялою без любові красою. Для неї життя без тілесного спілкування та плотських утіх - неповноцінне. Натомість її моральність та пильнування дівочої цноти за молодих літ сприймається нею ж таки як фатальна помилка. Одне слово, ці вірші - плач по мужчині:

Як дівчата цілуються,
Як їх обнімають,
І що тойді їм діється,
Я й досі не знаю.
І не знатиму. Ой, мамо,
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись.

Такі зізнання поета неможливо залишити без уваги. Однак цим текстам суперечать деякі загальновідомі факти біографії Шевченка. Так, опубліковано безліч досліджень щодо захоплення письменника жінками, хоча жодного разу не йдеться про інтимний зв'язок. Не становлять таємниці і відвідування Шевченком петербурзьких борделів, а згодом і обов'язкове у війську "задоволення фізіологічних потреб" у відповідних закладах.

Однак відомо й інше. Ще сучасники звернули увагу на надмірне захоплення Шевченка чорношкірим актором Айрою Олдриджем: були і дружні потиски, й обійми. Шевченко навіть намалював з власної ініціативи його портрет. Та й загалом письменник часто віддавав перевагу чоловічому товариству. Це й зрозуміло, адже з огляду на низьке становище жінки більшість освічених людей того часу були чоловіками. У засланні Шевченко примусово опинився в умовах переважно чоловічого оточення. Сепії того часу засвідчують його зацікавлення оголеною чоловічою натурою: маємо численні зображення напіводягнених товаришів поета, які читають, щось лагодять, відпочивають, значну кількість малюнків із зображенням казахських хлопчаків, також не переобтяжених вбранням, тощо.

Така прискіплива увага може здатися комусь упередженою, нав'язливою, але всі ці та інші моменти переконують у природності, органічності для Шевченка жіночого "я", яке становило хай і не провідну, проте важливу частину його сексуальності. І не зважати на неї неможливо. Усе це дозволяє говорити про певну хибність поширених нині уявлень, відповідно до яких статева роль індивіду суворо визначена статевими рамками, а будь-який відступ від цього стереотипу оголошується відхиленням, а то й збоченням. Переконані: вже час відмовитись від нетолерантних термінів, слід виробити нові уявлення про сексуальність людини, що певною мірою здійснюється І.С.Коном та іншими. Тоді ми не матимемо такого жорсткого розмежування на гетеро- і гомосексуальну орієнтацію, адже між ними існують проміжні ланки сексуальних зацікавлень, бісексуальність наприклад. Отже, Шевченко, можливо, і не мав гомосексуального досвіду - прямих свідчень цього немає, але притаманність йому жіночого alter ego - безперечна. Саме тому він був чутливим як до жіночої вроди, так і до чоловічої. Попереду - уважний перегляд біографії Шевченка з огляду гендерної проблематики, аналіз його творчості, систематизація й узагальнення відповідних свідчень, хоча вже тепер зрозуміло, що тема гомосексуальності Шевченка вийшла із небуття, і література звільнилася від ще одного табу.

Олександр Горобець
Журнал "Один з нас", № 33