"Молодогвардеец"

«Молодогвардієць» уже не раз друкував на своїх сторінках інтерв’ю з мерами українських міст – Донецька, Мукачевого, Івано-Франківська, Кам’янця-Подільського... Тепер черга дійшла і до Львова. Щоправда, в даному разі це не «чисте» інтерв’ю. Бесіду з Андрієм Садовим як частину візиту групи журналістів зі сходу України до «столиці» Галичини організував оператор мобільного зв’язку «МТС-Україна». Утім тут наведені відповіді на питання, більшість з яких задав кореспондент «МГ», – плюс «обов’язкова програма»: подробиці біографії, «Євро-2012» тощо

Особливості українського самоврядування

– Андрію Івановичу, ви сам – львів'янин?

– Та я народився у Львові. Перед тим як стати міським головою, я сім років займався цією тематикою. У 2000-му створив Інститут розвитку міста. Активно вивчав, що таке є місцеве самоврядування. Я був з 1998 по 2002 рік депутатом міської ради, був головою комісії з економічної політики і головою фракції політичної партії. І коли побачив багато речей, які неправильно рухаються, вирішив балотуватися на посаду міського голови.

До обрання керівником міста я очолював великий енергетично-будівельний трест «Південьзахіделектромережбуд». Будували великі лінії високовольтних передач у Західній, Центральній і Південній Україні. Це один бізнес, і другий, до якого має відношення моя родина, – медійний. Це є телерадіокомпанія «Люкс» і «Телеканал «24». Власне, вони були засновані моєю родиною десь років 15 тому. Вони самодостатні, нормально розвиваються. Тому що таке медіа, поняття я маю.

– Нещодавно в Чернівцях було усунуто від посади мера Чернівців Миколу Федорука. Як ви вважаєте, чи мають право депутати, бодай і конституційною більшістю, звільняти міського голову, щойно обраного громадою?

– Якщо ви читаєте «Українську правду», я буквально наступного дня дав свій блог. Я вважаю, що мера Чернівців відсторонили від займаної посади з порушенням Закону. Тому що звільнити людину можна тільки тоді, якщо вона порушила Конституцію. Тоді починається відповідне провадження, і депутати двома третинами можуть відсторонити мера від виконання обов'язків. Я не вбачаю в діях міського голови Чернівців, якого підтримало на виборах більше 65% чернівчан, дії, які б порушували Конституцію України. Тому я переконаний: якщо він звернеться до суду, він цей суд виграє.

Знаєте, Львів має подібну практику. У нас у 2005 році депутати міської ради відправили у відставку тодішнього міського голову Любомира Буняка. І коли в 2006 році мене обрали міським головою, я отримав місто, де фактично 7 місяців не було мера. Тобто це була повна вакханалія, депутати робили що хотіли. Ну, нема керівника. Що роблять миші, коли кота нема?.. І дуже важко мені прийшлося все налагоджувати, закручувати, вибудовувати чітку вертикаль. Само собою пан Буняк через суд відновив свої права; йому була виплачена заробітна платня, яку він мав отримувати як міський голова, плюс компенсація. І я переконаний, що те, що було в Чернівцях, – воно повинне мати відповідне рішення суду.

Це взагалі важко коментувати, коли людину напряму вибрали, а депутатам це не сподобалося. Оце так, коротко.

Ратуща на площі Ринок знала катаклізми із усуненням законного меру так само, як і будинок на вул. Коцюбинського у Луганську...

– А ви з колегою спілкувалися? Може, людина просто втомилася від боротьби?..

– Спілкувався, звичайно. І до цього, і після цього. Він – активна людина; все життя прожив у двокімнатній квартирі і зараз живе у двокімнатній, тільки переселився до іншого будинку. Людина, на мою думку, авторитетна. Я от пригадую, коли ми святкували 750 років міста Львова – це був 2006 рік, він сюди приїжджав. Він до найменших дрібниць цікавився організацією нашого свята, спілкувався з оргкомітетом (від керівництва до волонтерів), адже попереду у нього було 600-річчя Чернівців. Коли людина з таким великим досвідом управління не соромиться вчитись – це ознака справжнього професіоналізму. Він не встидався, що він, старший від мене – людина, яка мені в батьки годиться, до мене звертається: «А як те, а як се?». І ми ділилися інформацією.

– У Луганську двічі було таке, тільки із захопленням мерії невідомими структурами…

– Ну, то такі особливості луганської демократії.

Велика політика

– Скажіть, будь ласка, ви товаришуєте з «губернатором»?

– (із здивованим наголосом) Достатньо нормальні відносини. Це вже четвертий «губернатор» за той час, що я працюю мером.

– На виборах до Львівської міської ради більшість місць вибороло ВО «Свобода». Як ви з таким депутатським корпусом сьогодні співпрацюєте?

– Так. А ви мене спитайте, як я співпрацюю з урядом, де більшість в Партії регіонів.

– До речі: як?

– Нормально співпрацюю з усіма. Тобто моя задача як міського голови поважати вибір громади. З 90 депутатів у нас 56, здається, «свободівці». Якщо громада довірила політичну складову партії «Свобода», а на мера обрала Садового – ну, то є факт, з яким треба рахуватися. Тому «Свобода» може брати співвідповідальність – я завжди пропоную спільно працювати всім.

– «Свобода» пропонує якісь проекти в комунальній сфері міста, транспортній, в інших?

– Ну, насправді виконавча влада в нас дуже активна. Тому ми дуже багато генеруємо нових цікавих ідей, і більшість з них «Свобода» наразі підтримує. Я б хотів, щоб так було й надалі.

А стосовно взагалі політики… От ми будемо мати, наприклад, 9 травня. У нас 7-го, 8-го й 9-го – День міста. Нас уже лякають: якісь колони, люди будуть їхати з Одеси, з Криму… Ми заборонимо це. Звернемося до суду. Тому що робити протистояння, я вважаю, це не корисно, це не потрібно. Хто має бажання приїхати до Львова і вшанувати людей, які загинули в боротьбі з фашизмом, – будь ласка: є Пагорб слави. Я всіх туди запрошую, сам особисто там буду. Покладемо квіти, помолимося, зробимо урочистий прохід військових. Вшануємо гідно ветеранів. Потім для ветеранів зробимо почастунок. Треба поважати людей, які воювали з фашизмом. Але спеціально робити атракцію – це, я вважаю, нікому на користь не йде.

– Хто має бажання приїхати до Львова і вшанувати людей, які загинули в боротьбі з фашизмом, – будь ласка, – каже Андрій Садовий

– Тобто тиск на вас іде з усіх боків…

– А як на мене можна давити? От подивіться: 2006 рік. Суцільне домінування «Нашої України». Я йшов на вибори як самовисуванець. Проти мене йшов кандидат від НУ мер Василь Куйбіда. Я переміг. Виборчу кампанію 6-го року і 10-го фінансував за свої приватні гроші. Чим на мене можна надавити?

Одна найбільша проблема політиків у сьогоднішній Україні: якщо ти мав якийсь бізнес і пішов у політику, а потім з тої політики повернувся, і твій бізнес лишився на тому ж рівні, хоча би – ти найщасливіша людина. Бо, як правило, твій бізнес знищується. Якщо ж ти пішов у політику, а твій бізнес росте – автоматично падає твій рейтинг. Тому що ти його міняєш на економічні чинники. Робіть вибір! Чому сьогодні, коли вас питають, за кого голосувати – а нема за кого! А тому, що нема достатньої кількості лідерів, які готові, ідучи в політику, себе спалити заради людей. Усі хочуть бути і там, і там, а так не буває. Тому є проблема в Україні з лідерами.

Але я переконаний, що оті діти, що сьогодні мають 12, 13, 14 років, і ця молодь, що проходить стажування в нас, 16, 18, 20 років, – а через нашу мерію пройшло 4 тисячі молодих стажерів, – оце ті люди, яким треба допомогти вирости. Це будуть нові сучасні лідери. А сьогоднішні політики мають бути прекрасним перегноєм. Добривом. Все, інших варіантів немає, тому що має приходити нове покоління, яке не має оцієї бацили минулих періодів. Інфікованих: думаємо одне, говоримо інше, робимо третє. Так не можна.

Про користь колективних співів

– Що стосується об'єктів Євро-2012. Давайте зробимо порівняння. Наприклад, стадіон. Ми будуємо новий стадіон; Харків перебудував старий. Знаєте, хто би що не казав, молоде – воно молоде. Ми не просто будуємо новий стадіон. Це – як серце нового мікрорайону міста Львова. Це буде новий діловий центр, куди ми будемо переводити адміністративні будівлі. Плануємо збудувати там нову міську ратушу, будівлі для обласної адміністрації, для прокуратури. Зараз усі вони знаходяться в центрі міста в палацах. Не цілком комфортно працювати плюс транспортна проблема може вирішитися, коли всі потоки будуть туди йти.

Стадіон економ-класу; зроблений за проектом відомого австрійського архітектора Альберта Вімера. Ми в кінці року вводимо його в експлуатацію.

Якщо ж говорити про термінал – дуже якісний проект, зроблений з перспективою на олімпіаду 2022 року, на яку ми в 2014 році будемо подавати заявку. Ці всі об'єкти ми почали спочатку за міські кошти будувати, потім держава нам дала достатньо непогане фінансування. Сьогодні ми все це з державою вводимо в експлуатацію. У цілому хід робіт йде достатньо активно. Ті терміни, які є, – вони цілком реалістичні. Тобто будемо мати у Львові і прекрасний новий стадіон, і прекрасний новий термінал плюс реконструкція злітно-посадкової смуги, яка дасть можливість робити зі Львова прямі рейси через континент – це Америка й Канада. А так маємо рейси Львів-Відень, Львів-Варшава, Львів-Мюнхен… Багато різних рейсів. Завтра відкриваємо новий рейс Львів-Прага.

Під час відвідин під стінами Ратуші паркувались учасники автопробігу. «Запорожці» знов рушають у похід на Польщу

– Не збудована у Львові футбольна академія клуба «Шахтар». Можете пояснити, в чому причина відмови?

– Ми не відмовили – ми почали оформлення документів на наше комунальне підприємство «Спорт-ресурс». Але я так розумію, зараз не настільки сприятливі економічні умови, щоби такі академії розбудовувати. Я так розумію, цей проект не заморожений; «Шахтар» буде його розвивати, але трошки буде мати відтермінування. Коли цей проект почався, в мене була зустріч з Борисом Вікторовичем Колесніковим (він був тоді просто народним депутатом); в принципі була домовленість про послідовність дій, і я чекаю зараз пропозицій щодо подальшої співпраці. З боку міста ніяких заперечень немає. Ми готові. Ми мали різні пропозиції. «Мілан» – він мав бажання будувати тут свою спортивну школу-академію; «Карпати» будуть розвивати, «Шахтар» – будь ласка.

До речі, розкажу вам одну цікаву річ. Є така країна Італія. Північна її частина – це як німці, але люблять піццу і таке інше. Південна – вони такі, більш лагідні, спокійні: лежить, руку простягнув, зірвав апельсин чи банан, з'їв і – всьо хорошо. І от був такий дуже відомий соціолог Роберт Патман. Він досліджував, чому північна Італія більш активно розвивається, чим південна. Виявляється, все дуже просто: у північній частині країни були розвинені дворовий футбол і хорові співи. Вони дають можливість людям комунікувати, бути разом, є довіра. І тому через цей сегмент ця частина Італії так розвинулася. А південна лишилась там, де вона є. Навіть коли сьогодні приїжджаєте, є дуже велика різниця. Я був у місті Барі, це є південь, і в місті Брешиа, на півночі. Шалена різниця. Тому я всіх закликаю розвивати дворовий футбол, розвивати хорові співи. Щоб люди були разом, щоб вони комунікували. Тоді з'являється між людьми довіра, і можна організовувати великі цікаві проекти.

– А в мерії є своя команда?

– У нас є чудова команда; до речі, ось на День міста до нас приїжджає команда Харкова грати у футбол. Потім на день їхнього міста ми до них поїдемо. А стосовно хорів – у нас є комунальний хор «Гомін». Молоді хлопці, дуже красиво співають.

– Складається з представників мерії?

– Частково – так.

Муніципальний інтернаціонал

– Скажіть, будь ласка, чи є у вас така проблема, як «оптимізація» шкіл чи лікарень? Вам із центру не натякають, що, мовляв, у вас завелика освітня та медична мережа?

– Ну, говорять багато, і різного. Але ми виходимо, перш за все, з точки зору здорового глузду. То є наші діти і то є наші львів'яни, які лікуються. Ми повинні до всіх мати повагу і пошану. І будь-які реформи в освіті чи медицині треба робити дуже обережно. Знаєте, є така задача не задача… Колись Амосов говорив: «Не навреди!» Тут ми підходимо дуже-дуже обережно, і наразі жодної якоїсь оптимізації великої ми не робили. Ми просто наводимо лад і в системі охорони здоров'я, і в системі освіти.

Маємо зараз нового начальника управління освіти, пан Огура Володимир, людина достатньо цікава, ініціативна. По охороні здоров'я начальника я свого часу взяв з Чернігова. Переманив. У мене дуже багато працює людей з інших міст. Мій перший заступник пан Олег Синютка – з Івано-Франківська. Він там працював заступником мера. Фінанси, пан Іщук – він у Луцьку працював. Пані Ірина Кулинич, департамент економіки – також працювала у Франківську. Наталія Павлюк, департамент житлового господарства, в Києві була заступником міністра аграрної політики свого часу. Заступник з ЖКГ генерал-лейтенант Шевчук свого часу працював у Міністерстві оборони, відповідав за тил. То достатньо така інтернаціональна команда.

Інститут міста – в нас така є установа; її очолює Олександр Кобзарєв, він з Одеси, приїхав із сім'єю до Львова. Тобто я запрошую фахівців із цілої України. Тому що на 100 тисяч людей народжується одна мудра людина. Я б хотів, щоб вона була у Львові. Ми для цього будемо створювати всі належні умови. Бо люди – то найбільша цінність, яка тільки може бути.

– Отже, лікарні ви не закриваєте…

– Ні, не закриваємо. У нас по лікарнях певна оптимізація відбувалась, але природня. Ми це почали десь роки чотири назад. Робимо те, що краще для мешканців міста Львова. Але знаєте, там, під козирок: одне закрити, друге ліквідувати... Ну, почекайте, це ж живі люди! Треба дуже обережно й виважено все це робити. З медициною, як і з освітою, не можна жартувати – це боком вилізе. Нікому не раджу і сам не пробую.

– Зрозуміло. Але є такі школи, що нормативам не відповідають: людей менше в класі, самих класів замало і таке інше?

– Ну, розумієте, це має бути плавний процес. Є спади, є підйоми. Свого часу була невелика народжуваність. Зараз вона зросла. Треба все те прогнозувати. Якщо вам сьогодні дають команду: «Все оптимізувати!» – ви думайте, як це робити. Розпишіть це на наступні два-три-чотири роки. Не робіть в ту ж секунду, не ріжте по живому. Це ж люди. Коли я бачу деякі коментарі по телебаченню: закривають школи – це неправильно. Треба в першу чергу думати про комфорт дитини. Чи комфортно їй буде до тої школи ходити. Знайдіть варіанти. Голова у керівника для того, щоб думати, а не виконувати команди.

– А у вас російськомовні школи залишилися?

– Звичайно. Залишились. До речі, недавно от відкривали хороший басейн. Оновили в російській школі у Франківському районі. У нас працюють і російські, і польські школи. Тобто максимальна консолідація. Місто Львів – це дуже таке багатонаціональне місто, багатоконфесійне місто. Тут у нас і поляків певна група живе, і російська спільнота, достатньо активна. І єврейська. Вірмени активно себе поводять. І всі мирно, в дружбі. Я коли там читаю якісь коментарі про Львів, то я не розумію, про кого це пишуть. Ні, серйозно. Просто є люди, яким вигідно робити провокації. Їм чомусь простіше обирати для провокацій Львів. Мені це невигідно. Насправді… От ви побули у Львові скільки днів?

– Два.

– Хтось на вас тут нападав? До чогось примушував?

– Аякже. Нападали. Поливали водою.

– (сміється) Ну, це в нас обливаний понеділок… Треба їздити частіше, спілкуватись. Ви до нас, ми до вас. Разом. В єдності сила.

– Скажіть, а вірмени, про яких ви щойно згадали, – це та давня, ще з середніх віків громада? Чи це ті, хто потрапив сюди за совєтів?

– Є роди, старі, є ті, що недавно приїхали. У них церква є старовинна, ще XIV століття, дуже красива.

– А ви хто за конфесійною приналежністю?

– Я греко-католик. Греко-католики є ті самі православні, тільки ми підпорядковані Риму. От насправді: Христос воскрес, так? Ну, був один Ісус Христос, потім був один Петро, один Павло, один Андрій. Правильно? І якщо перший був у Римі, то чому виникли ще деякі центри? Москва, Єрусалим… Що це таке? Це – розкол. Самі священики це прекрасно розуміють. Я думаю, зовнішні фактори будуть активно сприяти тому, щоб християнство об'єдналося, було разом. Вони це самі розуміють, що треба об'єднуватися.

– Я чому за вірмен спитав. Як вони змогли зберігати свою національну ідентичність протягом століть, знаходячись так далеко від прабатьківщини?

– Мова, культура, традиції. Віра. Так само, як у нас у Львові є лемки. Вони українці, але використовують певний діалект. Може, це залежить у першу чергу від родини? Мама передає свої традиції синові, дочці. Та далі передає. Насправді держава сьогодні, мені здається так, трошки не враховує цей фактор. От коли сьогодні включаєш телебачення, як правило, більшість фільмів у програмі є російською мовою. О'кей! Але з точки зору наступних поколінь треба бути дуже уважним до того всього. Тому що я можу дивитись польське телебачення, дивитись інші телеканали… Тобто в інформаційному полі Україна має ще дуже багато чого зробити.

Інтелігентні гуляння

– Як вам вдається тримати місто в такій чистоті?

– Треба прибирати. Мити. Чистити. Коли я став міським головою, тут, біля Ратуші, була проїжджа частина, поруч – стоянка автомобілів. Ми її прибрали, зробили цю частину площі Ринок пішохідною зоною і кожного року розширюємо її. У цьому році виконаємо багато робіт по проспекту Свободи: повністю замінимо дорожнє полотно – повернемо бруківку. Роботи тривають кожного року.

– У Луганську після чергової гулянки з головної площі міста сміття вивозять вантажівками. А скільки з площі Ринок вивозять у подібних випадках?

– Ну, по-перше, ми тут, у центральній частині, робимо гуляння, як правило, тільки достатньо інтелігентні. А якщо брати, скажімо, якісь великі концерти – це ми до монументу Слави. Там є окрема територія, де з трьох сторін парк. Там можна співати, кричати – скільки хочете. Звісно, що є сміття. Але його зразу прибирають. Я не думаю, що молода людина в Луганську сильно відрізняється від молодої людини у Львові – любить відпочити, любить побавитися. Питання в тому, що має бути певна культура. Як себе поводити – і як потім після себе прибрати.

(У цей час хтось звернув увагу, як двоє молодиків «відтягувалися» на лаві прямо під балконом ратуші із пивом у руках). Знаєте, я не підтримую такого вільного продажу пива. Треба вести здоровий спосіб життя. Усіх закликаю, до речі.

– За два дні ми не побачили жодного безпритульного. Де ви їх поділи?

– У нас є Центр нічного перебування мешканців. Наприклад, ви не маєте, де жити. Ви увечері приходите в цей Центр, приймаєте душ, п'єте чай, спите. Рано встаєте, миєтеся-бриєтеся, з'їдаєте сніданок і йдете собі в місто гуляти. Я от коли дивлюсь, по ТБ показують: у деяких містах якісь палатки ставлять, обігрівають… У нас є такий центр!

– Давно він діє?

– Останні чотири роки. Там порядок, жорстка дисципліна. Там не можна вдень бути. Ти прийшов, переночував…

– А багато там людей?

– Ну, там, в принципі, до 80 чоловік на добу. Є жінки, є чоловіки. Ті, які ведуть такий спосіб життя. У нас немає такого поняття, що людина – а навіщо? Якщо в тебе якась біда, ми не кинемо тебе напризволяще.

– Хто фінансує?

– Міський бюджет фінансує.

Нова генерація

– Для кого будуються об'єкти «Євро-2012»? Адже мери інших міст знизують плечима: навіщо їм стільки нових споруд?..

– От дивіться. Якщо говорити про готелі, то туризм – одна з дуже вагомих складових міста. Ми спільно з компанією «Монітор груп» – це одна з найвідоміших консалтингових компаній – за сприяння Фонду ефективного управління розробили стратегію конкурентоспроможності міста Львова. І ми взяли два основні кластери. Це кластер туризму і кластер IT. Новітні технології. Компанія «Kito MG», до речі, включила Львів в десятку найперспективніших міст світу з розвитку IT. У нас сьогодні у Львові працює десь близько 6 тисяч «айтішників». Кожен з них у середньому генерує порядка $25 тис. живих грошей на рік. Це виходить, 150 млн. доларів цей ринок генерує на сьогодні. І це тільки початок.

– Це тільки по Львову?

– Це тільки по місту Львову. Якщо ж брати туризм, я завжди таку цифру навожу: наприклад, Австрія 10% свого ВВП отримує, власне, від туризму. Для нас це дуже великий ресурс. Тому, наприклад, для мене важливим є, щоб якомога більша кількість людей почула про місто Львів. Ми ж так само 15 років назад для себе відкрили Прагу. 10 років тому Європа відкрила для себе Краків. Наступний, виходить, Львів. Адже ми завжди з Краковом, з Прагою були в одній країні. За останні 100 років Львів був у шести різних країнах. Тобто великий міжнародний досвід він має. Тому, вертаючись до «Євро», готелі – то є бізнес для міста. На тому заробляємо. І якщо ми будуємо новий термінал – то для того, щоб більша кількість туристів прилітала. Що таке «Євро» – то всього лише відрізок часу. А приїхати сюди, погуляти по місту два-три дні, потім поїхати в Трускавець, попити водички. «Моршинської». Це вода, до речі, набагато крутіша, чим у Баден-Бадені чи в Карлових Варах. І потім поїхати покататися на лижах. Бо я от стою з вами, сідаю в автомобіль і вже за дві години стою на лижах. База «Плай». Ну хто собі може таке дозволити? Хіба що мешканець Відня. Там також можна за дві години до лижного курорту доїхати. Олімпіада – це ще більша можливість завернути потік людей сюди. Якщо взяти, наприклад, дослідження Давоського економічного форуму, то, власне, Львівщина входить у перші позиції в Україні по рівню конкурентоспроможності, куди пропонують вкладати кошти. Тому що екологія – раз, чиста вода – два, кадри – три. І близькість до Європейського Союзу.

А по стадіону – у нас є дві футбольні команди. ФК «Карпати» і ФК «Львів». На цьому стадіоні вони будуть грати.

Потік туристів за рік збільшується на 40%. Ми в рік маємо 40% туристичного росту. Це серйозні гроші.

– І куди ці гроші йдуть? До міського бюджету чи…

– Коли людина приїжджає в готель, то тільки 2% вартості номеру вона сплачує в міську скарбницю. Насправді цей ринок тільки розпрацьовується, але кафе, ресторани… Люди отримують зарплату. Це є складний процес, і держава на ньому заробить, тому що, як правило, один турист у день залишає 100 доларів. От якщо взяти цифру, до якої ми йдемо, – 6 мільйонів туристів на рік, то це буде порядка $1 млрд. Нормально? Тому для нас Східна Україна – це дуже серйозний ринок. Адже багато людей ніколи не було у Львові. А якщо ми ще відновимо нормальне авіасполучення з Донецьком після реконструкції злітної смуги… Нехай люди приїжджають, відпочивають.

Насправді тут роботи дуже й дуже багато. Ми по туризму десь, можливо, зробили відсоток від потрібного. Ще 99% треба зробити.

– Що для вас є найнеприємнішим у роботі мера?

– Протокольні заходи. «Когда ты служишь украшением стола». Проводити якісь цікаві наради, зустрічі, спілкуватися з людьми – це цікаво. Я постійно гуляю пішки. Люди звертаються, але в мене прийоми регулярні, я сам їх провожу. Я виїжджаю до людей в райони. У мене з ними постійний зв'язок – це моя робота. Я себе з ними комфортно почуваюсь.А протокольні заходи… Але змирився – це робота така. А що подобається? Спілкуватися з вами. Тому що я виконав сьогодні якусь маленьку свою місію. Ви поїдете в свої міста з добрим позитивом. Будете розказувати людям, що ми до Львова приїжджали. Це моя робота. Я отримую задоволення, коли мені вдається щось зробити. Вдається, там, дорогу нову побудувати, відремонтувати щось.

Ми нарешті вийшли з шаленого піке, в який держава нас загнала. Тому що було так: «Хочете «Євро-2012»? Будуйте самі стадіон». І ми мусили викручуватися, знаходити якісь моменти, щоб хоч почати будувати. І це дало результат, тому що держава, нарешті, помітила наші зусилля. І взяла на фінансування.

Редакція «МГ» висловлює подяку за сприяння в організації матеріалу оператору мобільного зв’язку «МТС-Україна»

Михайло БУБЛИК, «МГ»