ТСН
Далекий близький Схід

Таке враження, що в пам'ять про кожну закриту шахту в Луганську будують храм і щедро прикрашають його золотом, блиск якого бодай якось відтіняє сірість панельних будинків.

До будь-якого міста краще приїздити в сонячну погоду, особливо це стосується Луганська. Інакше – за дощем та мрякою, за підвищеною хмарністю та холодними завіями є особливо велика ймовірність, що фантастичні й напівпримарні індустріальні ландшафти, які тягнуться на десятки кілометрів, нехитра хрущовська архітектура та новочасна криклива реклама налаштують вас проти цього "самобутнього куточка України", як висловлюються в туристичних путівниках.

А мені особисто дуже цього не хотілося б. Мала, але все таки Батьківщина. Тож коли ми зранку під'їжджали, а за вікном крізь мерехкий польовий туман вивалювалося жовте листопадове сонце, я вкотре потішився можливості повернутися в місця, котрі й формували свого часу, в глибокому дитинстві, мої уявлення про те, що таке простір, і як він розчиняється в часі.

Добре повертатися туди, де тобі було добре. Навіть якщо особливо не розраховуєш на те, що добре буде й надалі.

Чесно кажучи, марне заняття – вишукувати якісь відмінності в знайомих тобі краєвидах, дивитися – що ж насправді тут змінилося за останні 30 років. Ну, бо що могло змінитися?

Єдине, що по-справжньому змінилося – зрізали терикони: за часів мого дитинства вони були вдвічі вищими, що, звісно ж, заворожувало дитячу уяву, наповнюючи її присутністю гір.

Натомість, зрізані терикони лишили більше місця для неба та повітря, для пересування хмар та пташиних маршрутів. Ну, але це з глобальних, базових трансформацій.

Решта змін легко вкладається в стилістику та естетику нашого героїчного часу. Все більше порожніх будинків, і разом із тим – все більше супермаркетів. Все строкатіша реклама, і разом із тим – всебідніше одягнені пасажири маршруток. Т

а й самі маршрутки – чим далі від центру, тим страшніші. Все більше й більше золотих церковних бань. По всьому Донбасу – і в бідному, непріоритетному Луганську, і в "багатому", стратегічному Донецьку, в приватному секторі та на залізничних вокзалах, в парках і сільській місцевості.

Таке враження, що в пам'ять про кожну закриту шахту тут будують храм і щедро прикрашають його золотом, блиск якого бодай якось відтіняє сірість панельних будинків та чорне фабричне начиння. Можливо й справді – церкви та супермаркети мають рятувати нас у ці непевні часи, наповнюючи наші серця вірою та впевненістю.

У всьому іншому Луганськ мало чим різниться, скажімо, від Житомира чи Рівного, а Донецьк – від, скажімо, Харкова (передусім, за рахунок свіжовідремонтованих"єврооб'єктів. Мабуть, мені просто не вистачає дистанції, аби зауважити всі ті відмінності між Сходом та Заходом нашої країни, всю ту разючу неподібність, про яку звикли говорити професійні українські патріоти.

А можливо, просто щастить зустрічатися із дивовижно приємними та цікавими персонажами, які самим фактом свого перебування в цих місцях можуть заперечити будь-який із медійних стереотипів.

Ризикую запасти в іншу крайність, але хочеться підтвердити, що вони, ці мешканці далекого українського Сходу, справді дивують своєю відкритістю (хай іноді надмірною) та парадоксальністю (хай іноді награною).

За ними стоїть їхнє культурне та соціальне середовище, й не можу сказати, щоби воно, це середовище, аж так їх не влаштовувало. Цікава публіка – по-своєму щира, по-своєму незрозуміла.

Скажімо, колоритний пасажир, у білих гостроносих черевиках та спортивній куртці, з неперебивним, але інтелігентним ранковим амбре, котрий щиро допитувався, "а чого це ви по-нашому балакаєте?", й активно просив водія маршрутки, аби той зупинив нам, де треба.

Або жіночка з бібліотеки, котра попросила підписати книжки для доньки, й несподівано відверто розповіла, як поховала обох батьків. Обидвоє померли від раку.

Або прекрасний художник, із яким познайомили друзі, і який робить дивовижні колажі з колишніх ікон та старих ляльок. Дехто з присутніх говорив, що колажі виходять депресивні, мені чомусь навпаки – здалися іронічними й по-дитячому добрими.

Чим усе це різниться від харківських чи львівських декорацій? Та нічим. Усе так само прекрасно. Усе так само печально.

Сергій Жадан

Заголовок

Заголовок

111... читать дальше >>>