31.12.2011 11:16
Год исполнения желаний
Українська правда
В 1908 году убежденный социалист Джек Лондон написал роман "Железная пята" – о плохих олигархах, отважных революционерах и грядущей эре Братства Людей.
Попытавшись смоделировать взгляд человека будущего на мрачную и отсталую капиталистическую эпоху, писатель указывал: "Масло и сливки изготовлялись кустарным способом из коровьего молока. Химическая пищевая промышленность еще не была известна миру".
Прогрессивному американцу вторил не менее прогрессивный советский автор 20-х годов: "Я думаю, что со временем у нас будут фабрики искусственной еды, как теперь есть фабрики искусственного шелка или искусственного каучука. В ресторане вы сможете заказать себе котлету из мяса, сделанного в лаборатории, и стакан молока, изготовленного без помощи коровы".
Да, как ни курьезно, в начале ХХ века общедоступная синтетическая пища считалась непременной приметой Светлого Будущего. Сегодня эта чудесная мечта сбылась. Но почему не слышно радостных аплодисментов?
Схожая история приключилась с украинской властью. Вспомним нашу страну на исходе кризисного 2008-го.
Приунывший народ утомлен бесконечными склоками и раздорами на Печерских холмах. Политическая элита возмущает граждан наглостью, безнаказанностью и круговой порукой. Люди мечтают о сильной руке, партийные вожди играют бицепсами, и даже очкарик Арсений готовится предстать перед публикой в образе мускулистого супермена.
Ах, если бы в ту пору какой-нибудь провидец мог обрадовать украинцев! Он бы поведал нам, что очень скоро наступит Светлое Будущее, что сильный лидер выстроит железобетонную вертикаль власти, что за решетку попадут видные чиновники, вплоть до бывшего министра и бывшего премьера.
Эта идиллическая картина обрадовала бы всех: донетчан и галичан, правых и левых, русофилов и националистов. И никто бы не заподозрил, что грядущее счастье окажется с подвохом – совсем как пресловутая искусственная еда…
Три года назад слабость считалась главным недостатком тогдашнего гаранта и основной причиной отечественных неудач. В действительности главным пороком Виктора Ющенко была его неадекватность.
К сожалению, эта черта присуща многим представителям украинской элиты, в том числе президенту Януковичу. Сама атмосфера высоких кабинетов – сладостное чувство власти, услужливые подчиненные, лакированные отчеты – способствует отрыву от реальности и замыканию в собственном виртуальном
мире.
Личная вселенная ВАЮ состояла из трипольских горшков и монументов Голодомору, а персональная вселенная ВФЯ – это бассейны и корты Межигорья. Но о вкусах не спорят.
Важно другое: в реальном мире многие инициативы Виктора Андреевича игнорировались и саботировались, поэтому президент Ющенко нанес стране гораздо меньше вреда, чем мог бы.
Распоряжения сильного Януковича неукоснительно выполняются, и его вредоносный КПД приближается к единице. Многомиллионная страна стала заложницей капризов и фобий одного человека, живущего в параллельном измерении.
В наших условиях политическая немощь Виктора Ющенко являлась не злом, а скорее благом. Она порождала естественные сдержки и противовесы, обеспечивала хрупкий баланс сил и свободную конкуренцию. Все это было бесцеремонно разрушено с приходом долгожданного вождя-тяжеловеса.
Стараниями могучего Януковича уничтожены гарантии безопасности, благодаря которым власть в Украине менялась мирно и относительно безболезненно. Расправа с Юлией Тимошенко вывела политическую борьбу на качественно новый и весьма опасный уровень. А ведь именно этого хотели миллионы граждан!
В 2008-2009 стремление увидеть элиту за решеткой стало отечественной idée fixe. На нары их, гадов, на нары! Поздравляю: лед тронулся.
Увы, жесткая посадка Леди Ю не слишком вдохновляет даже ее ненавистников с Юго-Востока. Наказание проклятой "Юльки-воровки" почему-то не улучшило жизнь донецких масс и не спасло рейтинг власти от обвала.
Процесс Тимошенко стал центральным событием года. На марионеточного судью Киреева обрушился шквал заслуженной ругани. Но есть подозрение, что многих критиков возмущала не зависимость фемиды как таковая, а ее зависимость от "плохого" Януковича. Чего греха таить: независимое правосудие никогда не было востребовано украинским обществом.
Даже весьма прогрессивные граждане считали судебную власть придатком исполнительной. Подразумевалось, что сильный и справедливый президент должен собственноручно сажать бандитов в тюрьмы. В 2011-м мы смогли увидеть, как эта модель работает на практике. Разумеется, самыми злостными "бандитами" оказались политические противники Банковой. И с точки зрения сильного президента это вполне справедливо.
Впрочем, на нары отправляются не только оппоненты режима. В свое время вся страна возмущалась безнаказанностью злодея Лозинского. В уходящем году депутат-убийца получил 15 лет. Где бурная радость? Ее нет. Ибо с водворением Лозинского за решетку Украина не изменилась к лучшему.
Аресты козлов отпущения из числа мажоров и коррумпированных чиновников тоже ничего не изменят. Дело ведь не в Ландике и не в Галицком, а в системе. Но правосудие, управляемое вручную, предполагает лишь образцово-показательные расправы над отдельными плохишами.
Что еще входило в джентльменский набор идеального украинского правителя? Жесткий контроль над экономической сферой? Способность разобраться с крупным капиталом? Бурная кампания по борьбе с коррупцией?
По всем этим статьям Виктор Федорович превосходит своего нерадивого предшественника.
В уходящем году власть ясно продемонстрировала капиталу, кто в стране главный.
Мелкий бюрократ держит в страхе предпринимателя, перед крупным чиновником трепещет большой бизнес, а избранный на пять лет президент могущественнее любого олигарха-миллиардера.
Никакие деньги не застрахуют отечественного толстосума от гнева Банковой.
Опасаясь неприятностей, олигарх Коломойский услужливо закрывает собственную газету, а олигарх Жеваго готовится эвакуироваться в Лондон. Если со временем господин Ахметов попадет в немилость и будет вынужден уступить часть активов семье Януковича, такой поворот событий не слишком удивит страну.
Накачав бицепсы и сплотившись под единым партийным знаменем, правящая бюрократия занимается переделом собственности. Давимый бизнес ностальгирует по временам, когда можно было лавировать между конкурирующими ветвями власти.
Имущественные права превращены в ничто, инвесторы шарахаются от Украины, как от прокаженного, и страна сползает вниз во всех мыслимых рейтингах.
Анонсированное "выжигание коррупции каленым железом" вылилось в банальный поиск стрелочников, и по-другому быть просто не могло.
Политика Януковича закономерно усилила коррупцию – этот буфер между административным прессингом и жизненными реалиями. Одновременно с монополизацией власти был монополизирован и рынок коррупционных услуг, что повлекло за собой автоматическое повышение расценок.
2011 год воплотил в жизнь многие народные чаяния – больше концентрации власти, больше контроля, больше государственного вмешательства в экономику, больше арестов, больше приговоров. Да вот незадача: повсеместное усиление заметно обострило отечественные недуги и пороки.
Самое интересное, что нынешний печальный опыт нисколько не повлиял на общественные запросы. В Украине по-прежнему востребован железный вождь, который бы построил всех и вся по струнке, рулил экономикой и правосудием в ручном режиме, отправлял нехороших людей в тюрьмы, отнимал у них собственность и распределял ее по справедливости.
Главное, чтобы этот замечательный лидер не был родом из Донбасса и не звался Виктором Януковичем. И уж тогда заветные украинские мечты точно сбудутся!
Михаил Дубинянский
« « « Виталий Кличко зовет Валуева на Битву депутатов |
Патриарх Кирилл призвал власти России прислушиваться к протестам » » »
|
Хорошая статья. Только про неадекватность Ющенко непонятно. В чем была неадекватность?
"инициативы Виктора Андреевича игнорировались и саботировались, поэтому президент Ющенко нанес стране гораздо меньше вреда, чем мог бы."
Например? От какой саботированой инициативы Ющенко мог быть вред?
2 січня 2012 Поділитись
Істерія навколо Степана Бандери має два джерела пульсації: внутрішнє і зовнішнє.
Внутрішнє виплекане спершу польськими, а потому російськими загарбниками, що вичавлюють українську душу і мутують свідомість українців у відступників та яничарів – за це нація ще довго і жорстко платитиме свою жертву і одна з них – теперішня влада по-радянському виплеканих дегенератів. Саме представники цих дегенератів явили рішення Донецького суду. Саме вони намагаються повторити подібне у Криму. Саме вони організовують виставки про начебто звірства бандерівського руху тощо. Все це не лише від убивчої для національного духу зміни етноструктури нашого краю на Сході, Півдні країни, але і від пригаслого радикального націоналістичного духу по всій країні, зокрема у злібералізованій Галичині. Панує безликість, пристосуванство, угодовство, страх: "Маліють люди – висяться царі". Це найкращий ґрунт для утвердження дегенератів – і їхній панічний страх перед радикалізмом водночас інтелектуала, мислителя, месника і воїна Степана Бандери. Їхній отруєний розум, чорна душа і покорчений дух ірраціонально не сприймає величі цієї постаті, смерть якої кличе націю до безсмертя. Малі ніколи не розуміли великих, слабкі – сильних, малодушні – одержимих, перевертні і зрадники – героїв. Бо кожен ніякий і посередній лише свої риси та потреби приписує іншому. Звідси їхня агресія, хамство і безсилля позірної сили. Звідси неминучий час їхнього повного краху, позаяк будь-яке явище органічного і суспільного життя на стадії дегенерації, себто розкладу, виділяє найбільше фізичного і морального смороду та бруду. На інше вони не здатні за природою. Отже, чим більше бруду вони виригують, то швидший їхній крах і могутніший Дух Бандери.
Зовнішнє джерело пульсації – Росія та Европейська унія. "Росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіялізму – гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український", – С. Бандера. Звідси постійне і неухильне втручання цієї держави через своїх посланців – зграї регіонів, комуністів тощо – у духову авру нашої нації: мову, культуру, історію і церкву. Чого вартує мій майстер-клас у дитячому садочку, демонізований російськими ЗМІ. Навіть така прецікава забава-навчання з українськими дітьми у них викликає істеричні припадки, і не тільки у них, але у своїх виродженців, холуїв, пристосуванців та хитромудрих радників з витруєною духовою силою і переламаними хребтами. Так зовнішнє джерело неминуче лучиться із внутрішнім, бо засадничо вони тієї самої природи: страх, агресія, духове безсилля перед одержимістю, правдою та ідеєю свободи.
Рішення Европарламенту від 25 лютого 2010 року вкотре задемонструвало приховану сутність цієї штучної і нетривкої, як на мене, інституції: жаль з приводу присвоєння Провідникові Організації Українських Націоналістів Степанові Бандері звання Героя України. Це не що інше як логічна нахабна витівка космополітичних евродепутатів, що є не лише проявом брутальної зневаги до одвічних прагнень суверенности нашої Нації, але й до головного втілювача у життя цих ідей – Бандери. Европа завжди була послідовна у знищенні українського Духу: коли в Парижі та Роттердамі убивали Петлюру і Коновальця; коли руками Польщі чавили ЗУНР; коли зраджували неповносилу, уражену соціялізмом УНР, кидаючи її до рук людиноненависницької Москви; коли Росія виморювала Україну голодом, а тепер Европа віртуально підігрує Росії у газовому шантажі України… Убитий Бандера надто промовисто виступає жорстким оскаржувачем такої спроституйованої поведінки надто старої Европи, аби вона могла згадати, що саме у націоналістичний спосіб творила свої національні держави на межі ХVIII – ХIХ століть. Тепер ці держави, попри устабільнені матеріяльні блага, нагадують струпи морально-духового виродження і вишуканого лицемірства. Знаково і те, що саме Польща зініціювала назване рішення, позаяк, почуваючи історичну кривду до росіян, вона сповна у своїй псевдошляхетській писі та зверхності відігрується на українцях у кульмінаційних точках нашої історії. Саме польський окупаційний режим у Галичині (починаючи від ХIV століття) виплекав український націоналістичний Дух на чолі з Є. Коновальцем, а потім С. Бандерою. Він скристалізувався у польських та німецьких тюрмах і став гідною духово-мілітарною відповіддю радикальних українців на суцільну полонізацію української освіти, криваву пацифікацію нашого краю і приниження нашої церкви. А ще поляків особливо дратує, що УПА під проводом С. Бандери 1943 року виграла розпочату поляками 1918 року українсько-польську війну, вщент розгромивши польську "Армію крайову"…
І Москві, і Варшаві, а тепер ще і Брюсселю маємо подякувати за розростання нашого націоналістичного Духу. Прикметно, що найбільші націєцентричні викиди енергії українці робили саме тоді, коли їх найбільше чавили. Зараз, гадаю, вступаємо знову у той час, позаяк, попри гадану незалежність, у середині країни маємо виплекану в радянські часи антиукраїнську гидру на чолі держави. Проблема лише в тім, що джерело живлення цієї гидри, як і наших "милих" закордонних сусідів, – брудне і неправдиве, а отже, приречене висякнути. Натомість Дух Бандери незнищенний – тому такий небезпечний для внутрішніх і зовнішніх ворогів. Їхні потуги смішні. Наші можливості безмежні.
Ірина Фаріон,
депутат Львівської обласної ради від ВО "Свобода",
член Політради ВО "Свобода"
3 січня 2012 Поділитись
"Бандерівцем потрібно бути сьогодні. Щохвилини, у кожній дії та в кожній думці. Бо живемо в час, коли виклики, що стоять перед Нацією, такі великі, що відповісти на них можуть лише люди бандерівського типу". Так висловився у своєму блозі на "Українській правді" голова Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок.
Лідер "Свободи" зазначив:
"Яким же має бути бандерівець сьогодення?! Які його прикмети? Що необхідно, аби ним бути?
Про Бандеру неможливо говорити в минулому часі. Бандера як прапор, як носій Священної ідеї буде актуальним, доки триватиме боротьба за Велику Україну, за національну та соціальну справедливість, вічне змагання між Добром і Злом.
У родині Степана Бандери бандерівцем був кожен. Батько Степана Бандери отець Андрій був добрим душпастирем, староугринівським парохом і, водночас, опікувався народною освітою, прекрасно розумівся на рільництві, а коли стало потрібно – дістав шаблю і пішов проголошувати Українську державу – Західно-Українську Народну Республіку в Калуші. Був капеланом Української Галицької Армії, пройшов з нею всі кола військових лихоліть, натерпівся від польських окупантів, загинув у московській большевицькій неволі. Жив в умовах окупації, але творив повноту українського буття навколо себе. Творив Українське Життя – тотальне, вільне і повновартісне, ніколи не йшов на компроміси з окупантами, не зневірювався і не здавався.
Степан був добрим сином свого батька. Це лише в уяві ворогів України він не вилазив із криївки та не знімав з плечей кріса. Бандера теж творив повноту національного буття навколо себе: був активним пластуном, творив сільські "Просвіти", молодіжне товариство "Луг", організовував народну самодіяльність та брав у ній найактивнішу участь, співав у хорі, був активним діячем студентського товариства "Основа", навчався в сільськогосподарській академії, організовував сільські кооперативи, працював у бюро товариства "Сільський господар", був членом гуртка студентів-рільників і, звісно, бойовиком УВО та Провідником ОУН. Марнувати час, зневірюватися – не було коли. Плекав Українське Життя. І теж не йшов на жодні компроміси зі Злом. За кожним його Словом йшов Чин. А перед ними – Віра та Ідея.
Бандерівцями були брати Степана – Олександр, Василь та Богдан, які до останнього подиху не здавалися і до кінця виконували свою місію. Прізвище Бандера з честю пронесли його сестри Оксана, Марта-Марія та Володимира, що перетерпіли всі лихоліття польської і совєцької окупації, не зрадили, не здалися, не зневірилися і не зупинялися, доки жили. Бандерівцями були мільйони українців їхнього покоління. Вони вірили, боролися, гинули – але не зневірювалися і не здавалися.
Тому бути бандерівцем сьогодні, як і тоді – це вірити у нашу Велику Ідею, щохвилини, в будь-якому місці творити повноту українського буття. Не марнувати часу. Не йти на компроміси зі злом. Кожне слово звіряти з ідеєю та підкріплювати чином. Пам'ятати, що у Нашій Справі немає дрібниць, але не розмінюватися на дріб'язковість.
1 січня 2012 року марші, мітинги та інші акції до дня народження Провідника української Нації Степана Бандери відбулися у Києві, Луганську, Полтаві, Умані, Запоріжжі, Харкові, Горлівці, Одесі, Кіровограді, Сумах, Тернополі, Рівному, Львові та багатьох інших великих і малих населених пунктах України.
Приєднуйтесь! Бо ми – бандерівці! І ми – йдемо!".
Прес-служба ВО "Свобода"
Да, фашизм наступает.
| 23:09 05.01.2012 - ***!
Статья, на редкость, - не идиотична, многоместами - правильная. Однако, следует понимать, что истинное правосудие и социально ориентированные программы и политика - по мановению руки президента, или кого-либо - не явятся: нужны годы, десятилетия... Правда, можно - и как в Ливии.., но есть опасность: в результате получить в зад держаком от лопаты - всему народу, а не только вожаку нации.
Заголовок
Заголовок
111... читать дальше >>>
Луганские новости:
Новости Украины и мира:
[Главная] [Луганск] [Украина] [Шоу-бизнес] [Общество] [Интернет] [Фотогалереи [Поиск]