Что на самом деле думают на Луганщине о разведении войск

Источник

«Как стреляли, так и стреляют. Вот рядом, хутор Вольный — по вечерам стреляют все равно. Никаких улучшений я не вижу», — рассказывает нам Виктор, владелец магазина в прифронтовом Золотом.

«Як стріляли, так і стріляють. От поруч, хутір Вільний — по вечорах стріляють все одно. Ніяких покращень я не бачу», — розповідає нам Віктор, власник магазину у прифронтовому Золотому, де відбулося розведення військ.

Попри трансльований Офісом президента Зеленського меседж, ніби жителі Золотого та навколишніх селищ всіляко підтримують розведення, на практиці таку думку поділяють не всі.

Українські військові ж, які відійшли на кількасот метрів зі своїх старих позицій, які вже підготували до зимівлі, кажуть: просто виконали наказ верховного головнокомандувача, якого обрав народ.

Що ж відбувається біля Золотого через місяць після початку розведення сил та за кілька днів до зустрічі Зеленського з Путіним — у репортажі BBC News Україна з передової.

Українські військові у Золотому, спілкуючись з пресою при командирах, випромінюють суцільну впевненість від початку розведення.

Яке, до речі, намагаються називати не «розведенням» і, в жодному разі, не «відведенням військ», а «зміною тактичних позицій».

«У плані служби у нас нічого не змінилося. Ми просто змінили дислокацію», — говорить боєць на новому спостережному пості.

Звідси до найближчих позицій так званої «ЛНР» тепер три-чотири кілометри, до того ж, через посадку на пагорбі - прямої видимості навіть бути не може. А значить, ефективно використовувати стрілецьку зброю з окопів неможливо.

У цьому, власне, й полягає ідея розведення — позбавити сторони можливості стріляти одна в одну зі «стрілкотні».

Хоча це не відміняє небезпеку обстрілів з мінометів чи більш потужної артилерії.

«На цих позиціях нас не обстрілювали. Ще», — зізнається комроти з позивним «Вчитель».

Але повної тиші тут немає - фронт є фронт.

У якийсь момент чуємо далекий вибух. За кілька хвилин він повторюється, вже як залп: «Тух-тух-тух-тух».

Бійці на це ніяк не реагують і продовжують копати нові позиції. Лише посміхаються, дивлячись на реакцію журналістів: «Так, перемир’я…»

За них пояснює командир, старший лейтенант Руслан Сулименко — це далеко від ділянки розведення: «Схоже на артилерію десь за 20 км. Хтось там хуліганить, напевно, на Світлодарці».

Про розведення сил він говорить так: «Це не капітуляція. Не вважаю, що ми відступили».

«Кожна війна закінчується або миром, або перемир’ям. От у нас зараз перемир’я, ми намагаємося, щоб воно перетворилося на мир. А якщо треба — повернемося на старі позиції. Як кажуть, на війні і у коханні всі методи підходять», — жартує.

А «Вчитель» просто нагадує про субординацію: «Ми військові. Люди вибрали верховного головнокомандувача, ми виконуємо його накази».

Катеринівка — село біля Золотого, яке тепер знаходиться частково за крайніми позиціями ЗСУ, у «сірій» (чи «демілітаризованій») зоні.

Військових тут немає, але за порядком слідкують українські поліцейські.

Місцевих на вулиці майже не видно, хоча за даними СІМІС, Військово-цивільного співробітництва ЗСУ, у селі живуть близько 200 людей.

На стовпі біля магазину висить український прапор. Але до позицій «армії ЛНР» звідси менше двох кілометрів.

Місцева жителька у розмові з BBC News Україна розведення сил вітає: «Стало спокійніше, ми стали вірити у мир».

«Ми чого боялися? Що ціляться у них (Українських військових — Ред.), а влучають по нам», — додає жінка.

«Все навкруги шумить, гуде», — майже зривається на плач вона.

«А тепер хлопці пішли, і ми починаємо вірити, що до миру готуємося», — додає жінка.

Вітають розведення і дві жительки Золотого — Вікторія Михайлівна та «баба Зоя», які живуть трохи далі від лінії фронту.

«Поки що тихо. Якось були вибухи, але, напевно, то розміновували міни», — каже Вікторія Михайлівна.

Приїзд сюди Зеленського перед початком розведення жінки пам’ятають і хвалять президента: «Піклується! Уявіть — з Києва приїхати у якесь селище».

Вони підтримують розведення військ і сподіваються, що «Донбас повернеться до нас».

«Чекаємо на 9 грудня, коли Путін зустрінеться з Зеленським. А зараз ми нічого не знаємо, від нас нічого не залежить», — кажуть жінки і дякують за те, що хтось цікавиться ситуацією в Золотому.

Але не всі у Золотому підтримують розведення військ чи абстрактно виступають «за мир і примирення».

Віктор — місцевий підприємець.

До війни жив у селі Березівському недалеко від Золотого, мав у районі кілька магазинів, агробізнес і пекарню.

У 2014 році село потрапило у «сіру зону», а з 2015 року перейшло під контроль так званої «ЛНР».

У підсумку чоловік втратив майже весь бізнес і змушений був переїхати в Золоте, де у нього залишився останній магазин, прямо в якому і жив кілька років.

Оптимізм земляків щодо розведення сил він не розділяє.

«Як стріляли, так і стріляють. От тут поруч хутір Вільний — по вечорах стріляють все одно. Ніяких покращень я не бачу», — каже чоловік BBC News Україна.

Додає: «Війська на своїй території не відводять. Ми так можемо до Львова відійти, а куди будуть з того боку відходити? Вони ж до Москви не підуть. Я не підтримую розведення».

«Нехай вони відходять, ми ж на своїй території, ми ні в кого нічого не забирали. Це їм треба відходити до російського кордону. А ми займемо той бік і будемо жити, як раніше жили», — відкрито говорить чоловік.

У жовтні Віктор потрапив на відео Анатолія Шарія, де так само чітко висловився проти розведення військ. За що у коментарях був названий «онуком поліцая».

Чоловік визнає, що у Золотому багато прихильників донбаських «республік»: «Тут багато хто за „ЛНР“, тому що „ЛНР“ тут не було. Золоте це не відчуло, вони не знають, що це таке. Але багато і тих, проти „ЛНР“, хоча не говорять про це відкрито, бо бояться».

Віктор припускає, що за розведення сил виступають і з чисто меркантильних інтересів: «Думають, що коли українська армія відійде, можна буде контрабанду провозити на той бік».

Загалом же чоловік не погоджується з тим, що Україна має йти на якісь компроміси з Росією: «Який компроміс має бути з нашого боку? Визнати Крим російським? Визнати так звані „ЛНР“ і „ДНР“ республіками і сказати, що вони там всі герої? У них „Гіві“ і „Мотороли“ вже у підручниках історії, їм пам’ятники ставлять. І як з цим жити?»

«Може, Зеленський придумав якийсь компроміс, він нам не говорить», — додає підприємець.

Він також очікує на зустріч Зеленського з Путіним 9 грудня.

Однак не з найкращими передчуттями: «Зеленський сам по собі хлопець непоганий. Але в нього не вистачить політичного досвіду, щоб розмовляти з таким монстром, як Путін. Він може і хоче зробити краще, але не впевнений, що у нього вийде».

«Найголовніше, що можу порадити Зеленському — щоб він не здав Україну», — передає свої побажання главі держави житель Золотого.

Заголовок

Заголовок

111... читать дальше >>>