Футбол, який не побачили українці
Матчі нашої збірної в селі дивилися в запису, тоді як у Києві на ТРК «Україна» жартівники танцювали з картонним Зіданом

Олександр Денисов та Ірина Блохіна вітають картонного Зідана з 40–річчям. (Фото з сайту телеканалу «Україна».)

Здавалося б, чемпіонат Європи, який прийшов у гості в Україну, — це можливість для мільйонів простих українців перепочити від політичної вовтузні та інших проблем «у ящику» і щиро по­вболівати перед телевізором за свою національну збірну. Проте, як виявилося, далеко не всі охочі з числа українських уболівальників змогли долучитися до свята футболу в прямому ефірі. За бортом домашнього Євро залишилися мільйони простих сільських любителів футболу, які мешкають в українській глибинці. «Рятуйте! — майже кричали численні читачі «УМ», розриваючи редакційний телефон. — Половина України сидить без футболу і не бачить матчів збірної по УТ–1!»

Чому так сталося? І якою взагалі була якість висвітлення Євро–2012 на наших телеекранах? «Україна молода» спробувала розібратися.

Слабкий сигнал ретранслятора

Виявляється, велика кількість наших сіл, до яких не дотягнулися кабельні мережі телевізійних операторів, не пеленгують ефірні частоти ТРК «Україна», який, власне, і транслював усі матчі команди Блохіна. Попри те, що канал Ріната Ахметова перед стартом Євро встановив близько 200 нових ретрансляторів сигналу, їх вистачило не всім. Тож уболівати за «синьо–жовтих» українське село мусило постфактум — наступного дня після гри матчі українців повторював уже всім доступний Перший Національний.

Від початку саме головний державний канал одноосібно володів ексклюзивними правами на всі матчі фінальної частини чемпіонату Європи. Однак іще в грудні минулого року Перший Національний, який має 95% ефірного по­криття території України, продав субліцензію на показ половини матчів Євро ахметовській «Україні» і тим самим залишив без довгоочікуваного футбольного форуму велику частину своїх співвітчизників. «Знову все для обраних. А простий люд, як завжди, залишився на узбіччі», — продовжували виказувати редакції «УМ» своє обурення вболівальники.

«У нас була можливість реалізувати 50% прав на проведення трансляції в прямому ефірі за умовами безкоштовного доступу. І ми скористалися цим правом — надали субліцензію телеканалу «Україна», який входить в медіагрупу «Україна», — так виглядає пояснення заступника генерального директора НТКУ Михайла Метревелі. — Головна мета цього кроку — економія державних коштів. Група «Україна» взяла на себе оплату левової частки усього ліцензійного платежу. Так ми за рахунок комерційних засобів понизили навантаження на держбюджет».

Виходить, Перший Національний знизив свої витрати за рахунок глядачів, які позбулися можливості бачити матчі команди Блохіна у прямому ефірі. А комерційний канал донецького похо­дження отримав можливість заробити на продажу рекламного часу.

Не надто вдалий комерційний хід викликав великий резонанс у суспільстві. Фракція «БЮТ–Батьківщина» у Верховній Раді закликала Перший Національний, попри попередні домовленості, транслювати матчі української збірної паралельно з каналом «Україна». Українська народна партія запропонувала взагалі звільнити все керівництво НТКУ, яке своїми непродуманими діями залишило без футболу українське село.

До речі, у наших сусідів–росіян усі матчі Євро розподілені між «зубрами» державного телемовлення — Першим та «Росією».
«Навіщо нам у Львові російська?»

Попри те, що матчі домашнього Євро на Україну транслювали одразу два загальнонаціональні канали — державний і комерційний, відвідувачі фан–зон на великих екранах бачили логотип третього телетранслятора континентальної першості — ТРК «Футбол», який входить до пулу ТРК «Україна» й веде своє мовлення через кабельні мережі та системи платного супутникового телебачення. До слова, якість картинки, яку надає канал, — ідеальна, не те що на інших «кнопках». Однак коментатори, що працювали на матчах Євро, сподобалися далеко не всім. Адже часто коментар був суто російськомовним, і погляд — із російської дзвіниці.

Телеаудиторію дивувало не стільки тривале мовчання «майстра пауз» Василя Уткіна та зарозумілі словесні конструкції «суперлінгвіста» Юрія Розанова, скільки обурювала присутність самих цих росіян в ефірі українського каналу.

«Випадок, коли у львівській фан–зоні матч між Ірландією та Хорватією транслювався російською мовою, — це неприпустима ситуація. Це те саме, якби в фан–зоні в Гданську транслювали матч німецькою. Прошу УЄФА негайно виправити ситуацію», — обурювався міський голова Львова Андрій Садовий.

Схожа ситуація сталася й у Києві. Відомий активіст ВО «Свобода», спортивний журналіст Ігор Мірошниченко, який свого часу працював прес–аташе збірної України, під час чвертьфінального поєдинку між італійцями та англійцями також намагався змусити режисерів ретрансляції у фан–зоні Києва пустити канал з українським супроводом. Однак нічого не вийшло — в УЄФА, який забезпечує трансляцію матчів в офіційних фан–зонах, є домовленість про співпрацю саме з каналом «Футбол».

Відзначимо, що досвід залучення українськими каналами російських коментаторів не новий. На попередньо­му ЧС фахівців із російського ТБ наші телевізійники залучали як паралельних співрозмовників в ефірі. А, здається, в 2000 році матчі Євро, яке проходило в Бельгії та Голландії, на каналі СТБ коментував ще «зелений» Василь Уткін. Тоді нинішній «важковаговик» російського телеефіру (а в спортивній тележурналістиці 40–річний Василь, вага якого, на око, — більше 120 кг, працює вже 16 років) запам’ятався українським глядачам вельми оригінальною манерою завершувати телетрансляції. «Ми прощаємося з нашим спонсором (трансляції)», — казав під завісу кожного поєдинку російський мовник. Все б нічого, якби в фінальному матчі він не проколовся. Вкотре промовляючи свою «крилату фразу», російський коментатор уже подумки був на батьківщині, аж ось на четвертій доданій хвилині французький форвард Сильвен Вільтор, зрівнявши рахунок у матчі з італійцями, перевів гру в овертайм. Щоправда, учасник інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?» Уткін виявив кмітливість і народив черговий перл: «Ми не прощаємося з нашим спонсором», — швидко відреагував на власний прокол.

Після тієї феєрії про Уткіна, здається, в Україні забули надовго. Та й, власне, навіщо взагалі запрошувати «легіонерів», тим самим принижуючи наших українських телекоментаторів? Здається, що ані Дмитро Джулай із Денисом Босянком, ані Віктор Вацко нічим не поступаються закордонним колегам. І неможливо собі уявити, що цих хлопців, або ж Сергія Панасюка чи Олександра Михайлюка, які нині працюють на «Футболі», у 2018 році запросять коментувати для української діаспори на російському ТБ матчі світової першості, яку прийматиме Російська Федерація.
Про шкарпетки та Зідана

Хай там як, а якщо говорити про телевізійні розмови про футбол по закінченні матчів, то склалося враження, що Уткін і Розанов за рівнем аналітики поєдинків збірних–учасниць ЧЄ на голову переважали українських експертів. Принаймні тих, яких запрошували на наші канали.

Головною аналітичною програмою Євро–2012 став «Великий футбол» у вечірньому ефірі каналу «Україна». Там думка згаданих двох росіян виглядає найбільш авторитетною. Натомість українці в студії більше запам’яталися вдалими чи невдалими жартами та екстравагантним виглядом. «Якось навіть не зручно за наших експертів», — оцінив атмосферу в студії хтось на футбольному форумі.

Винахідливий автор цієї програми Олександр Денисов вочевидь зрозумів, що втримати біля екранів велику аудиторію після півночі простою футбольною аналітикою буде неможливо. Тож, окрім футболу, доводилося обговорювати червоні шкарпетки українського «голландця» Євгена Левченка, кпинити над тренером Ігорем Гамулою, який охоче підтримує реноме гумориста, періодично слухати дотепи колишнього учасника КВК, який боровся зі сном, Максима Неліпи, водити хороводи навколо картонної фігури Зінедіна Зідана та стежити за модельними й англомовними стараннями Ірини Блохіної. Для більшості телеглядачів, напевно, так і залишиться загадкою роль доньки наставника національної збірної України в цій програмі. Запам’ятається американська посмішка, постійне ствер­дне кивання головою та активне жестикулювання, яке часом заміняє Іриші (саме так називає свою співведучу Денисов) російські слова, котрі вона вочевидь призабула впродовж тривалого перебування в США.

А от Олександр Денисов приємно здивував. В українському футболі керівника каналу «Футбол» і автора «Футбольного уїк–енду» вже давно ніхто не сприймає інакше, як адвоката донецького «Шахтаря». Однак у «Великому футболі» фанат «гірників» постав зовсім у іншій ролі — веселого, доброго ведучого, який, здається, по–справжньому бажав успіху національній збірній, побудованій на основі «Динамо». Можливо, згодом пан Денисов ще пригадає Блохіну його кадрові рішення. Але зараз розважально–аналітичне шоу «Великий футбол» можна занести до позитиву вітчизняної телеіндустрії.

Шкода, що «звичайна» футбольна телеаналітика — у стилі Маслаченка й Перетуріна — в Україні не в пошані.
Григорій ХАТА http://www.umoloda.kiev.ua/number/2098/211/74773/