"Українська правда"
За що автор, крім усього іншого, любить Партію регіонів – так це за вміння раз у раз веселити українську інтелектуальну спільноту, навіть при сльоті на вулиці, грипі у школах і затриманих зарплатах в академічних інститутах.

Стільки нісенітниць на одну тисячу знаків її чергових і позачергових заяв – це ж треба таке вміти. А на додачу, за що не береться ця найдемократичніша на світі партія – одразу ж висовує ріжки своєї справжньої (себто щиро тоталітарної) ідеології. Та ще й демонструє невігластво як своїх керівників, так і добре оплачуваних спічрайтерів.

Так і цього разу.

Не встиг Володимир Огризко повезти до Брюсселя лист-звернення президента Ющенка, прем'єра Тимошенко і спікера Яценюка з проханням розглянути можливість приєднання України до Плану дій щодо членства у НАТО на квітневому Бухарестському самміті, як Партія регіонів спільно із Компартією розродилася гнівною заявою і повела своїх парламентських бійців на штурм трибуни Верховної Ради та спікерського місця.

Ну, з комуністами тут усе зрозуміло. Вони завжди кричали, що "не буде натовський чобіт топтати священну радянську (російську, білоруську, українську – потрібне підставте самі) землю!" – і, здається, досі не знають, що в арміях країн Північноатлантичного Альянсу чобіт не носять...

Такий у них "надвисокий" рівень компетенції був, є і буде, тому комунізм і програв історичне змагання з демократичним світом. А ще тому, що в країнах-членах НАТО трудящим завжди жилося – попри всі проблеми – на порядок краще, ніж в СРСР та його сателітах.

Отож з комуністами все зрозуміло. Ця партія виникла як тоталітарна – і закінчить дні свої як тоталітарна, якими б демократичними словесами вона не прикривалася.

Але навіщо "регіоналам", потужній та начебто статечній партії великого капіталу "ставати у хвіст" до КПУ та солідаризуватися з її тоталітарними настановами? І навіщо відкрито демонструвати свою повну некомпетентність у спільній заяві з КПУ?

"Боясь своего народа, нынешние руководители страны кулуарно, втроем, за закрытыми дверями, пытаются решить судьбу нашего государства. При этом ни парламент, ни правительство, ни какие-либо другие легитимные, коллегиальные органы этот вопрос не рассматривали".

По-перше, ПДЧ – це не членство у НАТО і навіть не гарантія членства. Тож "долю держави" виконання цього плану не вирішить.

По-друге, схоже, що Віктор Янукович та багато хто із його команди навіть не пам'ятають, за що вони дружно голосували у Верховній Раді 4-го скликання.

Про це вже багато писали, тому тільки нагадаємо: фракція Партії регіонів практично одностайно 2003 року проголосувала за вступ України до НАТО, закріпивши цю мету держави в законі про основи національної безпеки - стаття 8, де зазначено, що "основним напрямком державної політики є набуття повноправної участі України в Організації північноаталантичного договору".

А ще раніше ця ж фракція так само дружно підтримала постанову Верховної Ради, в якій був закріплений "курс України на євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якої є набуття повноправного членства в НАТО".

То які "зачинені двері"? Що "не розглядали"? Все законно. Все легітимно.

"Наша позиция последовательна, ясна и принципиальна: вопрос о присоединении или неприсоединении Украины к НАТО должен решать только украинский народ на всеукраинском референдуме".

Але ж саме це і сказано в листі-зверненні. Невже за новорічно-різдвяні канікули член-кори, проФФесори і доценти з фракції Партії регіонів геть розучилися читати?

"Обращаем также внимание на тот факт, что Председатель Верховной Рады А. Яценюк при подписании письма вышел за рамки конституционных полномочий и требований Регламента Верховной Рады".

У чому, цікаво? Як записано в Конституції України, діяльність парламенту та його керівництва визначається регламентом, а стаття 73-6 його документу чітко фіксує: "Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України... представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав і міжнародними організаціями". Невже ж НАТО не міжнародна організація?

Але що цікаво: регламент цей конструювала і переписувала саме колишня парламентська більшість, а тепер депутатка-комуністка Александровська у "Свободі слова" на ICTV розказує, що, мовляв, спікер може представляти Верховну Раду тільки у відносинах з іншими державами, і не інакше.

А хіба НАТО – це держава? І "регіонали" дружно підтакують...

Та головне все ж інше. На весь світ заявивши, що дії керівників Української держави "ставят крест на стремлении создать в Украине демократическое общество" комуністи та "регіонали" щиросердо визнали – їхнє розуміння демократії радикально відрізняється від загальносвітового. В кращому разі воно корелюється з "суверенною демократією" Путіна. А була ж іще "істинно трудова демократія" Гітлера, "народна демократія" Чаушеску і Хоннекера та "соціалістична демократія" Леніна-Сталіна-Брежнєва...

Про що, власне, йдеться? А про те, що ПДЧ, звичайно, це не "домашня робота", яку задають претендентам держави Альянсу.

ПДЧ радше практично виявляє відповідність країни-претендента критеріям членства в НАТО, і це її справа, чи вона готова керуватися згаданими вимогами. На практиці ж такий план завжди стимулює претендентів у їхньому соціально-політичному й економічному розвитку, що доведено на багатьох прикладах впродовж останнього десятиліття.

Що ж становлять собою критерії членства в НАТО? Звернемося до офіційних документів, до їхньої сухої мови.

І там ми прочитаємо, що потенційні члени НАТО мають відповідати певним базовим принципам, втіленим у Північноатлантичному Договорі, таким як демократія, свобода особи та іншим відповідним положенням, викладеним у преамбулі до Договору.

Від країн-претендентів очікується, що вони будуть:

а) розв'язувати міжнародні суперечки мирним шляхом;

б) демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини;

в) вирішувати мирним шляхом міжетнічні конфлікти і зовнішні територіальні суперечки, спірні питання внутрішньої юрисдикції, відповідно до принципів ОБСЄ та з метою прагнення до встановлення добросусідських відносин;

г) встановлювати належний демократичний і цивільний контроль над своїми збройними силами;

ґ) утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким чином, що не відповідає цілям ООН;

д) сприяти розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та завдяки сприянню зміцненню стабільності й благополуччя;

е) продовжувати надавати цілковиту підтримку та брати участь у роботі Ради

євроатлантичного партнерства, в програмі "Партнерство заради миру" та розвитку співробітництва з країнами-партнерами, що не є членами НАТО;

є) демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості й відповідальності за охорону довкілля;

ж) робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також будуть готові взяти на себе зобов'язання щодо поступового удосконалення своєї обороноздатності;

з) належним чином брати участь у роботі установ НАТО;

і) прагнути до здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності збройних сил;

й) створювати через національну програму необхідну структуру з питань планування та виконання таких оборонних бюджетів, які б відповідали визначеним пріоритетам у сфері оборони й передбачали б відповідні схеми навчання для ознайомлення персоналу з чинними в НАТО практикою та процедурами з метою підготовки до можливої в майбутньому участі в роботі структур Альянсу;

к) знайомитися з належними правовими механізмами й угодами та формальним юридичним процесом, якими керується НАТО, для забезпечення співробітництва у своїй структурі.

Ось ті критерії, які вдалося знайти у відповідній літературі. Тут навмисно наведено увесь їхній довжелезний список, щоб читач сам пересвідчився: у них немає нічого, що становило б загрозу українським національним інтересам та потребам конкретних українських громадян.

Ба більше: йдеться про досягнення значно більш високих політичних, економічних та соціальних стандартів, аніж ті, що зараз маємо в Україні.

Відтак підкрадається логічне запитання: може, саме це лякає "регіоналів" та комуністів – вимога того, щоб в країні усталилася політична демократія і соціальна ринкова економіка?

І саме цього не хочуть допустити будь-якими засобами лідери КПУ та ПР, бо чудово розуміють: у разі, якщо якість життя в Україні відповідатиме рівню хоча б Словаччини та Естонії, їхні шанси на виборах стануть примарними?

Чи йдеться про принципове, ідейне неприйняття просування країни до справжньої, без лапок демократії?

Утім, можна висунути ще одну гіпотезу.

Можливо, спільна заява КПУ та ПР готувалася зовсім не в Києві, а десь в іншому місці, за межами України? Це може пояснити те кричуще незнання українських нормативно-правових актів та подій останнього п'ятиліття, яке засвідчене у цій заяві.

Плюс російську мову оригіналу цього документу, як він вміщений на сервері Партії регіонів. Але в такому разі виникає інше запитання: а ким же вважають себе лідери ПР і депутати від цієї партії, якщо дозволяють бозна-кому робити з себе посміховисько?

...А тим часом речники ПР дружно обіцяють "нові дії". Show must go on!

Сергій Грабовський,
кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Заголовок

Заголовок

111... читать дальше >>>